Один з найдосвідченіших українських футзалістів, Олександр Моргунов, який нещодавно очолив «АРПІ», згадує часи, коли Запоріжжя було одним з найпотужніших футзальних центрів, про силу чемпіонату України, а також про пам’ятні матчі міжнародної кар’єри.

- Можете згадати ті часи, коли місто Запоріжжя представляли аж три команди у Вищій лізі?

- Звичайно! Були часи коли «Віннер Форд Університет», «Запоріжкокс», «Дніпроспецсталь» - всі три команди брали участь у Вищій лізі України з міні-футболу і всі три боролися виключно за медалі.

- Яка атмосфера панувала в місті в часи тих матчів, коли такі спортивні споруди як Палац спорту «Юність» були заповнені людьми під зав'язку?

- Приїжджали серйозні команди, «Интекрас», «Корпия», «Будстар», «Іллічівськ», донецькі - всі команди були на рівні! Після того, як розпався одеський «Локомотив», де була зібрана тоді вся збірна України, то за 2-3 людини багато хлопці переїхали в різні команди по країні.

Тоді, чемпіонат України настільки зріс, що 5-6 команд стабільно боролися за медалі, плюс підтягувалася молодь, яка підростала. Був чемпіонат, коли доля чемпіонства вирішилася в останньому турі. «Запоріжкокс» у Києві програв «Интеркасу» і «Віннер Форд» залишився другим, «Запоріжкокс» третім і «Інтеркас» першим (Сезон 1998/99 – прим. авт.). Атмосфера була дуже хороша. За кожну команду вболівали. «Дніпроспецсталь» та «Запоріжкокс» - це були команди від підприємства. «Віннер-форд» - це було теж підприємство, але з продажу автомобілів. Чи не кожен тур були дербі. Запоріжжя завжди було ігровим містом. У нас розвинений був і баскетбол, гандбол, і футзал. Так що тому дуже здорово вболівали за всіх ігрових видів спорту.

- Могли би порівняти рівень футзалу тих часів з сучасним футзалом?
- Футзал не стоїть на місці, як і будь-який вид спорту. Раніше був футзал трохи спрощений, більш індивідуальний, не було стільки стандартних розіграшів, не так багато уваги приділялося тактиці, все було простіше. Звичайно, зараз футзал йде вперед. Вся четвірка тепер активно працює на майданчику, всі активно рухаються, переміщуються, загострюють. Раніше було все в цьому плані дещо простіше, навіть були такі поняття як – «захисник», «форвард». Але, звичайно, зараз все розвивається і активно рухається вперед.

- Могли б назвати dream-team Олесандра Моргунова, вибрати п'ятірку найсильніших футзалістів за всю історію чемпіонатів України?
- Це дуже складне питання. Згадуючи хлопців, згадуючи команди, назвати п'ятірку це проблемно. Тому що було набагато більше сильних людей. Олександр Косенко - я вважаю - це був один з найсильніших футзалістів, Сергій Корідзе - також один із самих сильних, Ігор Москвичев, Олександр Кабаненко - тут ще можна спокійно називати 5-6 прізвищ, так що п'ятіркою не обмежишся. Дуже подобався своєю грою Олександр Петрович Косенко - нинішній головний тренер збірної України, він на той момент виділявся пластикою, своєю міні-футбольної технікою. Хоча на перший погляд подивишся на нього – начебто звичайний хлопець, нічого такого, але і старт, і удар, і світла голова – все було. Сергій Корідзе теж, але він був трошки інший, швидкий різкий, міцний, багато боротьби вигравав. Важко назвати п'ятірку. У кожній командою було по 2-3 дуже сильних людини.

- Зустрічалися на полі з донецькими бразильцями, про які досі ходять легенди в футзальних українських колах?
- Так, звичайно. Ну що сказати, розумієте, Бразилія є Бразилія. У них це в крові. Для них будь-футбол - це національний вид спорту. Якщо ви прилетите в Бразилію, подивіться як там живуть люди, ви зрозумієте, що ця фраза, не просто вигадана, взята з неба, а дійсно, у людей там футбол в крові. Від малого до великого, люди всяких комплекцій, на вулицях, скрізь грають у футбол. Дуже технічні. Дуже емоційні. Хоча психологічно досить стійкі. Якщо ж в українців є проблема з тим щоб проявити себе максимально на поле в потрібний момент, то у бразильців проблем з цим немає, а навпаки, вони показують максимум. Загалом, у них є багато чому повчитися, але є також і те, чому вчитися у них не обов'язково.

- Могли б згадати найяскравіший випадок зі спортивної кар'єри?
- Один з щасливих моментів, коли ми виграли Кубок Кубків на Сицилії у складі «Альфи» (Єкатеринбург). Свого часу я грав у єкатеринбурзькій «Альфі», коли ми ще не воювали з Росією і були дружні. Так от, тоді я три роки відіграв у Росії, два з яких - у складі «Альфи», яка виграла Кубок Росії в 2001 і вирушила брати участь у Кубку Кубків.

Змагання проходили на Сицилії, у фіналі ми грали проти італійців і обіграли їх, але після закінчення матчу, коли ми йшли до роздягальні, нас вітали місцеві вболівальники, просили автографи і практично роздягали нас, випрошуючи наші футболки, гетри, шорти, все. Дивно вийшло, ми начебто місцевих обіграли, але нас підтримують як своїх. Жоден уболівальник не пішов зі стадіону, просили – «дайте автограф хоч що-небудь з речей!», був у нас такий Олексій Кудлай, так він прийшов в роздягальню в одних підштаниках, говорить і те, що ледве-ледве зберіг їх роздягали на ходу. Всі підтримували, плескали, починаючи від дітей і закінчуючи мером міста. Неймовірна атмосфера. І навіть коли ми грали першу гру з португальцями, і спочатку програвали 0:3, але нас почали підтримувати трибуни, підбадьорили нас, і в кінцевому підсумку ми перемогли 4:3 і пройшли до фіналу. Там люди підтримують дуже здорово, якщо команда грає красиво - люди це цінують, вони в принципі цінують футбол, як своєї команди, так і чужої.

- Який був самий іменитий і найсильніший суперник проти якого доводилося грати?
- Це збірна Іспанії! Це був відбірковий матч на чемпіонат світу, ми з Іспанцями розігрували путівку – хто з нас поїде, але, на жаль, поступилися. В тому році, Іспанія стала чемпіоном світу, обігравши в фіналі самих бразильців!

- Припустимо, ви стали міністром аматорського спорту України, які б у вас були 3 перші кроки?
- А хіба є такий міністр? (сміється) Ви знаєте, для того, щоб відповісти - потрібно розуміти, що цей міністр міг би зробити, але найголовніше, щоб розвивати спорт, в даному випадку ми говоримо про футзалі, потрібна програма на рівні дитячих юнацьких футзальних шкіл. На даний момент дитячий футзал не розвивається, якщо великий футбол ще якось підтримують, то футзал - ніяк. Потрібна державна програма, тому що так просто спорт довго не протягне. Тому, я б спробував максимально розвивати дитячо-юнацький футбол.

За матеріалами сайту «Аматорський спорт України»